Історія справи

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 січня 2015 року м. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Луспеника Д.Д.,

суддів: Лесько А.О., Хопти С.Ф.,

Червинської М.Є., Черненко В.А.

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля», третя особа - відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Павлограді, про відшкодування моральної шкоди, за касаційними скаргами ОСОБА_3 та публічного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» на рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 29 вересня 2014 року,

в с т а н о в и л а:

У травні 1998 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом про стягнення одноразової допомоги на підставі Правил відшкодування шкоди № 492 від 18 липня 1994 року, який неодноразово змінював та уточнював. Посилався на те, що з 20 травня 1983 року по 13 жовтня 1995 року працював на шахті «Павлоградська», правонаступником якої є ВАТ «Павлоградвугілля», у подальшому ПАТ «Павлоградвугілля». За період роботи на шахті «Павлоградська» був чотири рази травмований: 13 січня 1993 року, 02 жовтня 1993 року, 26 грудня 1994 року та 14 червня 1995 року, про що було складено відповідні акти. Під час медичних оглядів встановлювались проценти стійкої втрати останнім професійної працездатності з урахуванням отриманих травм: з 10 червня 1995 року - 10%, з 13 жовтня 1995 року - 80%, з 1 серпня 2000 року - 70%, з 1 серпня 2002 року - 65%, з 26 червня 2003 року - 70%, внаслідок чого його було визнано інвалідом другої групи. У зв'язку з тим, що відповідач своєчасно не виплатив йому одноразовому допомогу по втраті працездатності, просив суд з урахуванням заборгованості по виплаті вказаної допомоги та інфляційних втрат стягнути з відповідача на його користь 36 076 грн. 57 коп.

У листопаді 2001 року доповнив позовні вимоги та просив про відшкодування моральної шкоди, мотивуючи свої вимоги тим, що відповідач на протязі тривалого часу не надає необхідних документів для правильного вирішення справи, вводить суд в оману, чим затягує розгляд справи, що спричиняє йому моральні страждання. У ході розгляду справи ОСОБА_3 уточнив позовні вимоги щодо відшкодування моральної шкоди та просив суд стягнути з відповідача 100 тис. грн. на її відшкодування, посилаючись на те, що відповідачем порушено його право на своєчасне отримання належних йому щомісячних виплат і одноразової допомоги тривалим розглядом справи протягом 15 років щодо їх стягнення.

Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 01 листопада 2013 року у задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 29 вересня 2014 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову. Стягнуто з ПАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» на користь ОСОБА_3 3 тис. грн. на відшкодування моральної шкоди та судовий збір на користь держави у розмірі 229 грн. 40 коп. У задоволенні решти позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить змінити рішення апеляційного суду шляхом задоволення позову у повному обсязі.

У касаційній скарзі ПАТ «ДТЕК Павлоградвугілля», посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення апеляційного суду скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційні скарги ОСОБА_3 та ПАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, виходив із того, що позивачем пропущено передбачений ст. 233 КЗпП України тримісячний строк звернення до суду з позовом та не надано належних доказів спричинення моральної шкоди.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про часткове задоволення позову, суд апеляційної інстанції, виходив із того, що виходячи із характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань позивача, засад розумності, виваженості та справедливості з відповідача на підставі ст. 23 ЦК України необхідно стягнути 3 тис. грн. моральної шкоди.

З таким висновком апеляційного суду погодитись не можна, оскільки він не ґрунтується на матеріалах справи та суперечить нормам матеріального та процесуального права.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону судове рішення не відповідає.

Судом установлено, що ОСОБА_3 з 20 травня 1983 року до 13 жовтня 1995 року працював на шахті «Павлоградська», правонаступником якої є ВАТ «Павлоградвугілля» та у подальшому ПАТ «Павлоградвугілля».

За період роботи на шахті «Павлоградська» ОСОБА_3 був чотири рази травмований: 13 січня 1993 року, 02 жовтня 1993 року, 26 грудня 1994 року та 14 червня 1995 року, про що було складено відповідні акти. Під час медичних оглядів встановлювались проценти стійкої втрати останнім професійної працездатності з урахуванням отриманих травм: з 10 червня 1995 року - 10%, з 13 жовтня 1995 року - 80%, з 1 серпня 2000 року - 70%, з 1 серпня 2002 року - 65%, з 26 червня 2003 року - 70%, ОСОБА_3 визнано інвалідом другої групи.

З матеріалів справи вбачається, що з 1998 року до сьогодні розглядається справа, у процесі якої позивач неодноразово змінював та доповнював позовні вимоги, підстави та предмет позову, просив визнати дії незаконними, стягнути недоплачені суми відшкодування шкоди одноразової допомоги, втраченого заробітку, страхових виплат, моральної шкоди, стягнути компенсацію у зв'язку з порушенням строків виплат відшкодування шкоди.

Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 24 листопада 2011 року частково зміненим рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 січня 2012 року у даній справі позовні вимоги про відшкодування майнової шкоди частково задоволені. У задоволенні вимог ОСОБА_3 про відшкодування моральної шкоди зазначеними рішеннями відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 31 липня 2013 року касаційну скаргу відділення Фонду задоволено. Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 24 листопада 2011 року та рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 січня 2012 року у частині відшкодування моральної шкоди скасовано, справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи суди у задоволенні позовних вимогах про відшкодування моральної шкоди рішенням Павлоградського районного суду Дніпропетровської області від 01 листопада 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 14 січня 2014 року, відмовили.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 09 липня 2014 року ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 14 січня 2014 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

В останніх доповненнях, уточненнях та змінах до позовної заяви від 28 жовтня 2013 року ОСОБА_3 просив стягнути з Виробничого структурного підрозділу «Шахтоуправління «Павлоградське» ПАТ «ДТЕК «Павлоградвугілля» 100 тис. грн. на відшкодування моральної шкоди, посилаючись на порушення його прав щодо своєчасних виплат належним сум, тривалим розглядом справи (протягом 15 років). При цьому ОСОБА_3 посилався й на положення ст. 1167 ЦК України (а. с. 24 т. 8).

Відповідно до ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала:

1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;

2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт;

3) в інших випадках, встановлених законом.

Тобто норми вищезазначеної статті передбачають відшкодування моральної шкоди у разі завданні позивачу шкоди неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю відповідача, або коли шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я. Позивач на як на підставу уточненого позову на вказані обставини не посилався, тому правові підстави для задоволення позову на підставі ст. 1167 ЦК України відсутні.

Згідно з ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Цивільне законодавство передбачає рівні права сторін з приводу захисту своїх прав в судовому порядку та їх використання і не є підставою для покладання на відповідача відповідальності за не своєчасну виплату належним сум, у зв'язку з тривалим розглядом справи.

Оскільки обставини справи судами встановлені повно і правильно, не потребують додаткового дослідження доказів, однак судові рішення ухвалені із неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, тому вони підлягають скасуванню з підстав, передбачених ст. 341 ЦПК України, з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні вказаних вимог з вищенаведених підстав.

Керуючись ст. ст. 333, 341, 346 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

в и р і ш и л а :

Касаційні скарги ОСОБА_3 та публічного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 29 вересня 2014 року скасувати та ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля», третя особа - відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Павлограді, про відшкодування моральної шкоди, відмовити.

Рішення оскарженню не підлягає.

Головуючий: Д.Д. Луспеник

Судді: А.О. Лесько

С.Ф. Хопта

М.Є. Червинська

В.А. Черненко